«ДІДІВЩИНА» У ШКОЛІ, АБО БУЛІНГ:
проблема, яку не варто замовчувати
Хтось згадує шкільні роки з ностальгією, а хтось із непереборним жахом,який виникає не через нудну навчальну програму, а через шкільне цькування. Нині діти бувають настільки жорсткими, що перед ними безсильні навіть учителі. Шкільне цькування, безглузде й нещадне, завжди було і, на жаль, є. Ми розібралися, звідки воно береться, хто входить до «групи ризику» і що можна з цим удіяти
Як часто це трапляється?
Проблема насильства серед дітей останнім часом надзвичайно загострилося. Про це свідчать результати опитування в рамках проекту U – Report, яке проводила Міжнародна організація ЮНІСЕФ до Міжнародного дня молоді у 2016 році. В опитуванні взяли участь понад 100 тисяч осіб віком від 13 до 13 років, зокрема й молодь України. За словами голови представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованни Барберіс, булінг у школах є проблемою всієї території України, незалежно від рівня впливу чи близькості до конфлікту.
За допомогою телефонних повідомлень та соціальних мереж Facebook і Twitter респонденти відповідали на запитання про власний досвід і наслідки булінгу у своєму оточенні. Так, близько 90% опитаної молоді переконані, що булінг є поширеною проблемою школі. 88% респондентів зазначили, що з ними траплялися випадки конфліктних ситуацій з однолітками. Причому майже така кількість респондентів (80%) засвідчила, що трапляла в конфліктні ситуації з учителями.
Майже 40% опитуваних в Україні, зазнавши боулінгу, замовчують цю проблему. Ті, хто зізнається, зазвичай вирішують конфлікти самостійно, обговорюючи проблему (59%) або застосовуючи фізичну силу (12%). 11% учнів звертаються по допомогу до учителів. Решта вирішують шкільні конфліктні ситуації з допомогою батьків (6%), друзів та однокласників (4%), соціального педагога та психолога (3%) та іншим способом (5%).
Що таке булінг?
Цькування, або булінг – агресивне переслідування одного з членів колективу(особливо колективу школярів і студентів, але також і колег) з боку інших членів колективу або його частини. Під час цькування жертва не в змозі захистити себе від нападок. Цим булінг відрізняється від конфлікту, у якому сили сторін приблизно рівні.
Булінг передбачає не лише застосування фізичної сили, а й менш радикальні методи порушення психоемоційної стійкості. Це плітки, приколи, насмішки, бойкот, рекет, дражнили, образливі жарти.
Шкільне цькування небезпечне тим, що воно знищує самооцінку людини. У дитини-жертви формуються комплекси, вона починає вірити, що заслужили погане ставлення до себе. До того ж цькування заважає вчитися дитина більше думає про те, як вижити у школі, ніж про уроки. Шкільні конфлікти формують тривожні розлади фобії та депресії.
Біль, самотність, почуття безвиході, які відчуває жертва боулінгу, точно передав Ролан Биков у фільмі за книжкою Володимира Железникова «Опудало» (1983рік). Жодна дитина, яка пройшла через несприйняття у школі, ніколи цього не забуде. Згодом негативне ставлення до життя в класі може перейти на будь-яку спільноту. А це означає, що дитина матиме проблеми з комунікацією в дорослому віці.
Учні часто мовчать про свої проблеми, бояться, що втручання дорослих загострить конфлікт, що дорослі не зрозуміють і не підтримають. Є кілька ознак, за якими можна запідозрити булінг.
Жертвами булінгу насправді можуть стати всі учні, навіть з високим рівнем навчальних досягнень, які можуть протистояти натиску однокласників. Але найчастіше це учні, які чимось відрізняються від інших. Це можуть бути фізичні недоліки, проблеми зі здоров’ям, погана успішність, окуляри, колір волосся або розріз очей, відсутність модного одягу або дорогих гаджетів, неповна сім’я.
Школярі, які легше ладнають із дорослими, ніж з однокласниками, із будь-якого приводу скаржаться вчителю й ходять за ним «хвостиком», теж викличуть швидше роздратування, ніж симпатію. Часто жертвою булінгу стає новий учень, який відрізняється від однокласників, наприклад, більш відкритий, ініціативний, чесний. І діти відкидають «чужака».
Часто страждають замкнуті діти, у яких мало друзів і які не вміють спілкуватися в колективі. Причиною «наїздів» може стати просто незрозуміла антипатія або поведінка, не схожа на поведінку кривдника.
А хто, власне, труїть і чому?
Є два абсолютно протилежні типи нападників. Це популярні учні, «королі» й «королеви» зі своєю шкільною свитою, лідери, керівники над іншими. Інший тип – асоціальні діти, які залишилися за бортом шкільного колективу й намагаються зайняти позицію лідерів, збираючи власну команду.
Якщо запитати кривдників, які вже виросли, навіщо вони займалися булінгом, вони зазвичай відповідають, що не розуміли, що роблять щось не так. Хтось шукає виправдання своїй поведінці, пояснюючи, що жертва отримувала «за справу».
Дослідники приходять до висновку, що причиною цькування є принцип, за яким формують класи. Учнів у школах збирають на підставі однієї ознаки – року народження. Звичайно, така група ніколи б не сформувалася. Тому неминучі конфлікти: діти змушені спілкуватися з тими, кого їм нав’язують, без права вибору.
Ситуація в школі нагадує ситуацію у в’язниці: людей насильно заганяють в одне приміщення, а стежити за ними повинні люди, за якими встановлено не менш жорсткий контроль. Цькування – це й можливість встановити свою владу в такому неприродному колективі, і об’єднання кривдників у згуртовану групу.
Булери відрізняються від інших рисами характеру. Більшість із агресорів не мають внутрішнього відчуття власної гідності, самоцінності, і тому їм весь час доводиться самостверджуватися за рахунок інших. Це діти, які виховуються без заборон, не знають, що таке авторитет батьків, їм не вистачає уваги й поваги дорослих. Та й за статистикою, приблизно половина булерів самі одночасно є жертвами – у своїй родині або в іншому колективі.
Ці відчуття викликають у них сильну агресію. Дитина не може «вилити» її на батьків, тому шукає собі відповідну мішень у школі. Звичайно, у навчальну закладі, в атмосфері поваги та шкільних правил, таким учням легше контролювати свою поведінку. Але за нагоди вони можуть безкарно виявляти свою силу та владу.
Є лише одна обов’язкова умова, без якої цькування неможливе: не потурання вчителів або несхвалення такої поведінки. Звичайно, звинувачувати у всьому вчителів – не досить правильна позиція, особливо батьків.
Учителі часто не бачать цькування. Нападники вміють вести себе тихо і знущатися над жертвою, коли цього ніхто не помічає. А ось жертва такою хитрістю зазвичай не відрізняється. Підсумок: учитель бачить, як учень порушує порядок, але не бачить, що стало приводом для цього.
Хоча не можна заперечувати проблему, значна частина дорослих вважає, що діти самі розбереться, що краще не втручатися, що об’єкт цькування «сам винен». А іноді педагогу не вистачає досвіду, кваліфікації (або совісті), щоб припинити булінг.
Як припинити цькування?
Насправді, ніхто з дослідників не може дати рецепт, як зупинити цькування. Потрібно враховувати, якщо у школі почалося цькування, усувати проблему на рівні «жертва – нападник» не можна, тому що це неефективно. Працювати потрібно з усім колективом. Весь клас і вчителі – це свідки, на яких також впливає драма, що розгорнулася. Вони теж беруть участь у процесі, нехай і лише як спостерігачі.
Один із способів зупинити цькування – створити нормальний здоровий колектив у школі. Цьому допомагають спільні завдання, роботи в групі над проектами, позакласна діяльність, у якій беруть участь у грі.
Обговоріть з учнями всі випадки цькування, щоб вони могли відповісти на дії кривдників. Зазвичай це обзивання, погрози, фізичне насильство. У кожному випадку жертві потрібно діяти, як не очікують агресори. Завжди відповідати на образи, але спокійно, не сварившись.
Наприклад, сказати: «А я з вами чемно розмовляю». Якщо дитина побачила, що хтось зіпсував її речі, потрібно про це повідомити вчителю так, 6об почули кривдники: «Маріє Олександрівно, на моєму стільці жуйка, хтось зіпсував шкільні меблі».
Якщо цькування вже є, потрібно повідомити батьків та шкільного психолога. Покажіть, що ви на боці дитини і готові допомагати їй, розбиратися з труднощами до самого кінця, навіть якщо це буде непросто. Ніяких пропозицій перетерпіти складний період бути не повинно.
Іноді батьків, учителі й однокласники займають позицію, за якої їхня допомога стає шкідливою. Деякі фрази, сказані дитині-жертві, можуть лише погіршити її емоційний стан. Намагайтеся знищити страх учня. Дитина боїться кривдників, які можуть покарати її, якщо вона дасть відсіч або поскаржиться. Розкажіть, що її самоповага важливіша за думку однокласників.
Найгірша політика навчального закладу у боротьбі зі шкільним боулінгом – вирішити, що дитина сама впорається із проблемою. Деяким це дійсно вдається. А чимало учнів просто «ламаються». Головне – урятувати дитячу самооцінку, щоб це не вилилося в серйозні психологічні проблеми.
